Эксперимент "Опера скрипу"

- А чому ви Опера скрипу? - спитав я, переводячи розмову у менш лоскотні сефіроти.
- Якщо Ви не заперечуєте, Дмитрику, я почну зі своєї улюбленої фрази, - Нестор затягнувся сигаретою. - Опера скрипу схожа на лезо, передане з рота в рот при поцілунку. Тому не дивуйтеся, коли після цієї історії у Вас із рота порсне кров. Колись, років так зі сто тому, коли ще Крушельницька була для Галичини Знаком Генія, у Львові з'явилося кілька вінілових платівок із записами її арій - Аїда, Чіо-Чіо-Сан, Галька там. Таке. І для певних кланів, могутніх носіїв культурного прогресу, ці записи стали настільки вагомою естетичною віхою, що зуміли сформувати цілу субкультуру зі всіма її атрибутами, як-от амбіціями, уподобаннями в літературі, живописі, театрі - усім тим, що можна звати культурними кодами. Ти зрозумів. Я кивнув. - Річ у тім, що каноном слугували звучання платівки з голосом діви. У ту мить найвищого злету генія сакральним вважався будь-який аспект, властивий платівкам із брендом «KRUSZELNITSKA». Та все ж монолітна єдність поглядів кількох вибраних родин порушилась. Одні, звичайно, як і раніше, насолоджувалися поскрипуванням грамофонної голки на платівці, інші ж почали слухати Саломеїн голос. 3 їхнього боку це був однозначний крок назад. Через цей адюльтер смаку та кітчу Галичина відстала в культурному плані років так на двісті. Шкода, але їй уже ніколи не наздогнати втрачене, ніколи. Слухати голос Крушельницької й не зауважувати скрипу платівки - це, знаєш, як розглядати оксамитову підстилку замість коштовної діадеми на ній. Але я кажу: дякую, з мене досить текстилю. І я кажу тобі - прийшов час дивитися на діаманти!
- А голос?
- Та до пизди той голос.
<Любко Дереш "Архе" >

В свете вышеизложенного подумалось, что старый джаз в записи невообразим без звукового кракелюра, который, оказывается, может быть ценным сам по себе. Шумы времени и потрескивания записи очаровывают и задают атмосферу изысканного ретро. Многие тащатся от этого, отвергая старый джаз в живом классическом исполнении - слишком старомоден и консервативен. Сразу пришел на ум балагур, который появляется в ролике на 33 секунде 18 минуты. Речь не о музыке, а о том, как технические характеристики становятся самостоятельным объектом эстетического наслаждения. Вот, к напримеру, ультрамодная (в прошлом?) цветокоррекция картинки под камеры 70-ых. "Оперою скрипу" на визуальном уровне стало бы вычленение цветопередачи из картинки. Und warum nicht?

В качестве эпилога поучительная история о противоположной процедуре.
На экзамене по философии меня спросили, в чем заключается целостность текста. Вопрос обернулся тупиком. Сколько не отщипывай от современного текста, он никогда не станет целостным. Тогда вопрос перефразировали: "В чем заключается целостность яблока?" Я мысленно надгрызла несколько яблок, но ответа так и не нашла. Еще несколько дней спустя я ходила и в поисках заветной целостности расщепляла все, что было вокруг. Умозрительно, конечно. Так происходило до тех пор, пока в гости не зашел Лео:
- И что, ты не смогла ответить на этот вопрос?! - спросил он с презрением.
- Нет.
- В идее!