Тавро осени

[molfara]

"Циферблат" растаскивали по домам. Тоскливое зрелище, при всей неоднозначности заведения. Мы с fariden, не сговариваясь, хотели заполучить стулья. Но все они оказались убогими. Да и не осталось там никаких стульев к нашему приходу - нашлись более шустрые котики. А больше ничего брать не хотелось. Вытягивая время, перебирала остатки книжного развала, когда увидела его.

Обложка и обрез сильно потерты, но, судя по линиям изгибов, книгу открывали только на первой странице, видимо, чтобы прочитать вступительный абзац, и на последней, чтобы непременно ознакомиться с содержанием. Пару раз открывали наобум в середине - наверно, гадали на предмет чужого счастья. Я точно знаю, что если это издание читать, а не просматривать, то оно вскорости рассыпается в ворохе осенней листвы. Это книжный хеппенинг, так задумывалось специально. Еще она пропитана туманом и дождем, которые не просушить, и сигаретным дымом, который не выветрить. Это редкое издание 2006 года, почему-то в антологию сборик не вошел. Его надо читать, сидя на ступеньках заброшенного костела. Я читала чужой, я дарила последний, а теперь у меня есть свой экземпляр "Лексикона". Ще один "Некрополь" знайшов затишний притулок.

При стягуванні плівка в кількох місцях обірвалася. В одному місці вона так обтисло наплуталася, що довелося відламати галузку.

Плівка була понівечена, вона мало не включилася в обіг соків дерева. Деякі кавалки цілком втратили колір, інші обліпилися порохом, вкрилися ірландським мохом, окремі місця погризли молі (вони напевно вилетіли до дерева через відкриті вікна, втративши орієнтацію), плівка була покреслена смугами мурашиної кислоти і слимакового слизу, фраґменти її, як бурштин, увібрав закам’янілий клей, крізь неї не раз прогризалися короїди.

Прослуховування плівки зробило розтин часу. Поза ультразвуками лиликів і комарів, поза переливами в капілярах, аплікацією радіоперешкод (все це пояснюється хіба що впливом постійного магнітного поля від співрозміщення потужних антен) відразу за садом виникали уривки наговорених Винником верлібрів. Синхронний підрядковий переклад вибудовував безсумнівний «Некрополь». Виявляється, що голос копіювався лиш генотекстами нашого буття, бо повторне прослуховування дало протривати лиш пустці затертості, відкритості, чистоти, чекання.

<Т. Прохасько "Некрополь">

UPD Боже, я идиот! Я удалила все свои комментарии, хотя грозилась только один... А тепер. Ніколи реконструкція сенсу не була так доречна.